Анонс
Художники
Выставки
Архив событий
Видео
Публикации в прессе
Наш Магазин
Главная » Публикации в прессе

Антураж суті Ігоря Романка

Антураж суті Ігоря Романка

 

Ярина Коваль

фото і текст Ярина Коваль
 Понеділок, 23 Січня 2012
Анонсуючи виставку живопису львівського художника Ігоря Романка, яку днями відкрили в галереї «Зелена канапа», недаремно зробили акцент на вірші Богдана-Ігоря Антонича «Запрошення»: «…у вечір весняний ходи зо мною в корчмі на місяці горілку пити»
Анонсуючи виставку живопису львівського художника Ігоря Романка, яку днями відкрили в галереї «Зелена канапа», недаремно зробили акцент на вірші Богдана-Ігоря Антонича «Запрошення»: «…у вечір весняний ходи зо мною в корчмі на місяці горілку пити». Бо саме своєрідна ілюстрація до цих рядків, як і портрет поета, стали «центровими» в експозиції, про яку мова.
 
Зрештою, такими їх, не виключено, зробив навіть не сам автор, а «Зелена канапа», де І. Романко виставляє свої твори вдруге. Річ у тім, що коли цей художник (він здобув авторитет як творець, який зводить простір до площини, предмети — до знаків, бароковість людського світосприйняття — до аскетичності) малює портрети, то тільки тих особистостей, котрі на нього справді впливають. А подекуди «навіть змінюють його на духовно-чуттєвому рівні». Цього разу це, крім Б.-І. Антонича, також львівський художник Роман Романишин і гуру гурту «ВВ», організатор цікавих фестивалів Олег Скрипка.
 
«Мені й раніше подобалися абстрактно-площинні композиції Ігоря Романка, — поділився з «Газетою» враженнями мистецтво­знавець Ярослав Кравченко. — А тут я бачу художника дещо іншим: таким, який пробує перейти до фігуративності, але робить це в авторський спосіб. Інтригують мене і його портрети, бо живописцеві справді вдаються дві дуже важливі речі — передати характер і показати свого героя в тому (нехай уявному) антуражі, який найточніше відповідає його внутрішній суті».
 
«Сьогодні знаю одне, — розмірковував Ігор Романко на моє прохання минулого разу, — коли виникає потреба самоідентифікації, варто просто зупинитися та прислухатися до себе. Сковорода недаремно казав: «Пізнай себе — і пізнаєш увесь світ». Зі мною це сталося, коли перестав бігти та намагатися творити, як інші. Власне творче обличчя — це результат не лише освіти та практики, а й ось такої зупинки…»