Справжнє село. (про виставку Петра Сипняка)
16 січня 2014
30 невеликого формату робіт, які створено за останні два роки, не лише репрезентують цілком іншого — камерного — Сипняка, а й для самого художника є чи не першою виставкою такого плану.
Зрештою, попри те, що Петро Сипняк уже мав цільову виставку на «сільські» теми (зокрема, 2006 року підготував експозицію, присвячену рідному селу на Івано-Франківщині), зараз чи не вперше йдеться не стільки про представлення сільських краєвидів, скільки про щоденні справи звичайних людей.
«Я починав з малих форматів, — поділився думками з «Газетою» художник, — і не зраджував їм ніколи, бо в них найточніше можна передати власні думки та відчуття. Але інша річ, що живемо в час, коли маленькі формати, як правило, залишаються поза увагою не тільки фахівців, а й загалу. І не тільки в нас. Усі хочуть масштабності. Тому ці твори я майже не експоную. Однак без них — хай і складених у мою домашню шухляду — художник Петро Сипняк неможливий».
Герої творів Петра Сипняка не є стилізованими під час та епоху, вони такі, якими є в реальних буднях: чоловіки, які скиртують сіно, бабусі, які женуть корів, діти за забавами чи розмовами. Властиво, це навіть дещо несподівано — таке тематично буквальне відтворення сільських буднів. І зібране в одному залі глядача, орієнтованого на модні віяння, дещо шокує. Але тільки в перші хвилини зустрічі.
Бо, як зауважує куратор «Зеленої канапи» Олеся Домарадзька, майстерність Петра Сипняка як колориста, а ще його справжність знімає усі запитання. «Якби селянинові дали пензля в руки, він ніколи не малював би те, що малює Петро Сипняк, — продовжує пані Олеся. — Так уже склалося, що тільки для міських мешканців сільське життя овіяне романтикою, а для селян це — будні. Петро Сипняк пропускає ці будні крізь призму власного світовідчуття, і в підсумку отримуємо малярство, хоча й традиційне, але — з фахового погляду — високої проби. І що справді важливо: його село не просто живе, воно — справжнє!»