Анонс
Художники
Виставки
Події
Відео
Преса
Наша Крамниця
Головна » Преса

Життя і маски

Життя і маски

 

2012-11-22

 

Ярина Коваль

Мати відомої львівської художниці Анни Атоян (чию виставку живопису «Відображення вражень» зараз представлено в галереї «Зелена канапа») була дуже здивована, коли раптом з’ясувала, що диван на одній із доньчиних робіт, на якому зручно вмостилася жінка, насправді не частина інтер’єру, а замаскований під диван чоловік з обличчям, яке зливається із малюнком на шпалерах. Так Анна Атоян ще раз переконалася, що задум працює

Художниця знаходить несподівані ідеї для творчості не лише в навколишньому житті, а й в історії. Цього разу вона відчула творче натхнення, випадково прочитавши статтю про події Першої світової війни. У цій публікації, як розповіла Анна «Газеті», йшлося про офіцера британського воєнно-морського флоту Нормана Вілкінсона, який запропонував маскувати кораблі, що дуже потерпали від бомбардувань німців, методом популярних на той час художників-кубістів. Оскільки абстрактні малюнки розбивають цілісну форму, британці, за порадою Вілкінсона, почали розписувати кораблі хаотичними та асиметрично розташованими кольоровими клітинками, лініями тощо, творячи ілюзію відсутності великих предметів. І  в такий спосіб врятували від загибелі сотні своїх суден.

Оскільки камуфляжем (щоправда, вже думок і вчинків) людина часто-густо користується і сьогодні, Анна Атоян вирішила перевірити, чи справді це діє. Отож на світ з’явилося близько двох десятків робіт — варіації маскування не лише особистого життя пересічного обивателя, а й таємних агентів. «Спочатку ця концептуальна серія давалася мені доволі складно, — зізналася художниця. — А потім ідей в голові почало виникати так багато, що не знала, за яку хапатися».

За словами директора «Зеленої канапи» Олесі Домарадзької, це вже третя персональна виставка робіт Анни Атоян у її культурному осередку. Але коли спочатку художниця привертала увагу передовсім своєю технікою, то тепер у центрі уваги її оригінальні концептуальні ідеї. «Анна Атоян постійно шукає нове, — зазначає пані Олеся. — Кожна її виставка — свідчення: художниця росте і її пошук немарний».