Анонс
Художники
Виставки
Події
Відео
Преса
Наша Крамниця
Головна » Виставки

“Діатонічний сад”. Рута та Інокентій Коршунови. 14.03 – 2.04.17

“Діатонічний сад”. Рута та Інокентій Коршунови. 14.03 – 2.04.17

Сімя українських художників Рути й Іннокентія Коршунових, що зараз працюють і мешкають в Словенії, придумала назву для своєї спільної творчості –  РУТІНН.  Результатом їхньої роботи  може стати спонтанна серія домашніх портретів, пейзаж із самотнього словенського селища або довгостроковий сюрреалістичний проект, де переплітаються сучасність і міфологія давніх народів. Проте в будь-якій роботі незмінно впізнавані художній стиль і колористика, хоча у той же час вони лишають простір для індивідуальних особливостей кожного автора.

Яку назву обрати для складної серії, що поєднує різних персонажів – доповнень одне одного, кожного глядача, самих художників? Діатоніка складає основу ладового мислення в народній і професійній європейській музиці. Прикметник «діатонічний» має давньогрецьке походження. Це складний музичний термін, що означає перевагу широких інтервалів. Слово також буквально означає перехід від тону до тону, що можна з легкістю застосувати до розуміння складних художніх структур, а не лише світу звуків. У «Саді» ж це – спроба роздивитися півтони й відтінки в тілі єдиної музики долі й у трактуванні життя персонажів.

Серія картин «Діатонічний сад» – це спроба розкрити історію дещо по-іншому і, можливо, зрозуміти. Довкола нас значно більше, ніж категорично чорна рутина і сліпучо-біле вигадане життя, і вже тим паче не лише спектральні кольори, адже їх так небагато. Нас оточують півтони. Так буде, так є, і так було – от чому в долях навіть відомих з дитинства персонажів, оповитих таємницею, не може бути очевидного і однозначного. Не зважаючи на вироки часу й обставин, яких направду ніхто й ніколи не дізнається, більшість історичних і міфічних фігур завжди вкрай суперечлива. Ні кровожерлива Єлизавета Баторі, ні хитра лисиця-перевертень кіцуне ніколи не стояли поруч із людиною сьогодення. То чому б не дати волю своїй фантазії й не припустити геть інакший стан справ? Нескінченний ряд «Діатонічного саду» породжує одне за одним усе нові запитання.

Легенди, ідеї, опис творів

Голем

Народна легенда про голема виникла у Празі приблизно в XVII столітті: праведний рабин створив глиняну людину, вклав їй за зуби тетраграматон – цидулку зі завданням – і так подоба ожила. Голем дзвонив у дзвін синагоги, виконував брудну роботу, всіляко допомагав простим людям і запобіг кривавому наклепу, а після того, виконавши завдання, перетворився на порох. За іншою ж версією, сам рабин звів своє творіння зі світу, коли забув витягти цидулку. Сам-один, на волі у незвичний вечірній час, голем зшаленів і почав нападати на людей на вулицях. Тоді творець забрав у свого дітища з рота життя разом із текстами, які притягували вільні зіркові потоки з Всесвіту. Голем впав на землю. Від нього лишилася жалюгідна глиняна фігурка, яку тепер показують у празькій синагозі. Проте історія на цьому не завершується, адже голем відроджується до життя кожні 33 роки.

Голем. Очікування

Диптих є вільною авторською інтерпретацією життя і складної долі персонажа, позбавленою класичного підтексту. Голем із легенд не був людиною, в ньому ледь жевріло глухе рослинне існування. Нам же ближче розуміння його як алюзії Адама, якого Людина, що вдихає нове життя, виліплює по своїх образу й подобі.

Глиняне дітище очікує від свого творця цидулок з живлющими словами й завданням, однак воно недостатньо покірне, щоб відмовитися від наповненого смислом буття.

Голем. Древо Призначення

60х100 см

полотно, акрил

Наш «некласичний» Голем безмежну кількість разів приймає «цидулочки Бога» і намагається жити згідно Його замислів і планів.

Проте й сам він цілком у праві заявити про свою самостійність, якщо побачить «дерево пізнання», джерело мудрості й сенсу. Для цього потрібно пройти довгий шлях у пошуках свого призначення.

Розгубленість? Свобода? Творець приводить своє дітище до Древа Призначення, де замість листя –незліченна кількість цидулок, подібних до тієї, що оживила боввана. Що відчуває Голем? Яке призначення обере? Що відчуває творець?

 Немезида

Громовержець Зевс покохав прекрасну Леду і в подобі Лебедя заволодів нею. Пауза, що завжди виникає за спроби внутрішньо розібратися в тому, чому цей еротичний сюжет був настільки популярним серед багатьох художників, сигналізує про складну проблему, яку важко зразу оцінити.

Розбираючись у давньогрецьких трактуваннях, ми виявили, що учасницею цієї історії була не Леда, а Немезида, донька Ночі (Нюкти). У міфах же про Немезиду суцільна плутанина: то вона перетворилася на рибу, тікаючи від Зевса, то стала гускою і знесла яйце. Крім того, вважається, що Леда після смерті перетворюється на Немезиду.

Тут дещо відкривається прихований спершу смисл, адже Немезида – крилата богиня помсти, що карає за порушення суспільних і моральних норм.

А з яйця, яке вона знесла після поєднання, народилися Єлена – причина Троянської війни.

Немезида

60х100 см

полотно, олія

Персонаж Немезиди вельми неоднозначний. Значна кількість контроверсійних легенд дає зрозуміти, що йдеться про дівчину з непростою долею. Ми вирішили вільно інтерпретувати її образ так, як нам того захотілося, без бажання обрати навмання найближчий до істини варіант. Чорний колір її шкіри промовляє: це дочка Нюкти, богині ночі, загадкова спокусниця, вільна під покровом темряви. Чому не лебідь, а фламінго? А хто сказав, що все це не могло трапитися десь в Африці?

Синя борода

Завдяки вміло інтерпретованому Шарлем Перро французькому фольклору Синя борода міцно закріпився в людській свідомості як підступний чоловік-убивця. Та біда в тому, відома фантазіямає цілком реальний прототип, який, очевидно, ніяким душогубом не був. Це маршал Франції, учасник Столітньої війни й сподвижник Жанни д’Арк, відомий як Жиль де Ре.

Він походив із аристократичної сім’ї, був прекрасно освіченим нащадком заможного бретонського роду. Його життя скінчилося раптово й трагічно, коли через чутки про розпусту протимаршала було розпочато судовий розгляд. У лави суддів було призначено його найзліших ворогів. Барона катували – і він в усьому зізнався. А інкримінували йому ні мало ні багато «вбивство до 200 дітей» (за іншими даними – до 800) і «кількох своїх дружин» (хоча в нього була лише одна дружина). Після арешту барона де Ре в підземеллях замку нібито знайшли безліч дитячих черепів і кісток, що археологи спростовують.

Легенди й історії про нього, які претендують на об’єктивність, вельми суперечливі. Кажуть, це була дуже освічена і прогресивна людина. У темні часи його згубили власні переконання й непокора. Нам же видається вирішальною ще одна деталь: половину майна де Ре було заставлено церкві й у випадку його смерті заставу не можна було виплатити, а отже церква отримувала все.

Синя борода. Ключі

60х100 см

полотно, олія

Картина «Синя борода. Ключі» – це діалог, акція, вчинок, взаємини. Між людьми, між чоловіком і жінкою, між двома мислячими істотами. Момент передачі знання і сакральність заборони. Така перекручена, спрощена алюзія біблійного міфу. Ще не передані ключі, ще не відчинені двері, ще сонце не зайшло, і вечірнє світло запалює золотом вечір. Все ще не сталося і вибір є. Адже вибір завжди повинен бути.

Синя борода. Гоління

60х60 см

полотно, олія

На картині «Гоління»проглядається допитлива жива особистість, яка важко вміщається у свій панцир, мить трансформації, коли герой сам зголює свою бороду. Це той момент, коли справжня людина вже не може терпіти тиск і прагне змін як перемоги над собою чи як звільнення з полону. Таке трактування перетворення – ілюзорне й трагічне. Та незважаючи на це, людина знову й знову вдається до подібного самообману.

Кіцуне

У східних країнах перевертні – це не звичні нам люди в образі диких звірів, а тварини в інакшій подобі. Особливо популярний персонаж лиса (буквально – кіцуне). Хоча в багатьох старовинних легендах лиси набували різних форм, навіть не завжди живої істоти, найпопулярніше перетворення – саме в людину. Іноді кіцуне перевтілюється в чоловіка, іноді в жінку. Мета може бути якою завгодно: від створення сім’ї до заманювання в казковий замок, що зникне наступного дня й залишить жертву в купі бруду. Проте є найвідоміша історія, що дала кіцуне її ім’я («та, що завжди приходить», «приходь, щоб спати») – про лисицю, яка вдала з себе дружину одного японця й народила йому сина. Чоловік розгадав її таємницю і, тим не менш, не втратив прихильності до коханої й запропонував їй вертатися вночі.

На цій символічній історії, що інтуїтивно описує дещо іншу природу жінки, ми й вирішили зосередити нашу увагу. Саме в цій легенді кіцуне постає не хитрим, і тим паче не злим, а тонким, вірним персонажем, готовим на безумовну жертовність і покору своєму єдиному обранцеві. Навіть якщо заради нього доведеться назавжди відмовитися від своєї сутності.

Кіцуне. Лисиця

100х100 см

полотно, олія

«Показати свого хвоста» у Японії означає виявити справжній характер. Всупереч популярності образу хитрої лисиці-перевертня, яка намагається за будь-яку ціну обдурити, а іноді й убити свою жертву, ми хочемо показати, що кіцуне – не монстр. Навіть за класичними легендами у неї є душа, замкнена в перлині, яку вона завжди носить зі собою – в роті, як намисто або як браслет. А що як глянути під іншим кутом: лисиця не запрошувала людину в дім, який потім не можна буде знайти. Вона сама вирішила переступити поріг незнайомого помешкання й віддати свою долю в руки незнайомця.

Кіцуне – перевертень, а отже не та, ким видається. Хто вдягнув маску – дикий лісовий звір чи закохана дружина коло родинного вогнища? Кажуть, у віддзеркаленні води можна побачити справжнє лице кіцуне.

Кіцуне. Дружина

60х100 см

полотно, олія

В Японії часто трапляється так звана одержимість лисицею (кіцуне-цукі). Це форма нервового розладу або манія, при яких людина вважає себе підступною лисицею. Лисиця входить в людину через груди, між плечем і пахвою або частіше – через місце між нігтем і плоттю, а тоді живе своїм життям, окремим від людського. Це призводить до двоїстої свідомості. Японці вірять, що лис недарма зв’язується зі світом людей і завжди шукає в цьому зиск.

У нашому випадку показано жінку, для якої важливий один чоловік, вона готова заради нього прикидатися людиною, хочанасправді є лисицею. Вона чекає слушної нагоди, щоб зачаклувати того, хто їй сподобається, варить зілля, готується, вона може чекати вічно.

Баторі

Це неймовірно складний персонаж, якого сучасники й історія звели до рангу кривавих чудовиськ і вампірів. Сьогодні ж дослідники сходяться на думці: головною провиною графині Баторі були кальвіністська віра і гострий розум.

Ще дівчинкою Ержебет отримала хорошу освіту і, скоріш за все, була розумною і здібною до наук. Разом із чоловіком із не менш заможної родини графиня оселилася в Чахтицькому замку. Коли чоловіка призначили командувачем угорських військ у війні проти турків, їй доручили захищати маєтки, розташовані на шляху до Відня. Загроза була значною, але навіть у складних обставинах Ержебет декілька разів виступала на захист знедолених жінок, у тому числі тих, чиї чоловіки опинилися в турецькому полоні, і тих, чиїх доньок було зґвалтовано.

По смерті чоловіка, коли Баторі лишилася одноосібною володарною величезного маєтку, один лютеранський служитель звинуватив її у звірствах і масових убивствах. Це спричинило довгий судовий розгляд, у результаті якого графиню визнали винною і ув’язнили в одиночній камері, де вона й померла через чотири роки. Наклепи, яких вона так і не визнала, було, скоріш за все, сфабриковано. Ержебет стала жертвою свого часу, інтриг церкви і влади.

Баторі

60х60 см

полотно, олія

Освічена, сильна й багата жінка, що не мала права бути по смерті чоловіка повноправною господинею свого спадку, багатьом заважала. Таку фігуру просто необхідно було усунути з шахової дошки.

Скоріш за все, ця героїня не заслужила свого місця в паноптикумі серійних маніяків та інших мучителів. За силою інтриг, бруду, болю, війни, зрад, жадоби, політики й невігластва оточення ховалася трагічна доля нашої Баторі – жінки, яка не змогла себе захистити в жорсткому патріархальному суспільстві.

Мандрагора

Люди здавна знали про специфічний корінь, що формою нагадував людське тіло. Його часто використовували як сильний галюциноген, також цей корінь згадували в середньовічних чаклунських рецептах. Тоді найбільше цінували корені, які найточніше передавали форму людського тіла.За однією з версій, мандрагора виростає із сімені повішених. Тому вночі під шибеницею неважко застати чаклуна чи відьму в пошуках чарівного інгредієнта.

Коли мандрагору витягають із землі, вона голосить звуками, від яких можна збожеволіти. Вирвати її своїми руками означало прийняти смерть, тому одним зі способів дістати рослину було прив’язати до неї собаку і кинути перед ним м’ясо так, щоб він сам витяг корінь.

За допомогою мандрагори (незважаючи на ризик бути страченим за чаклунство) лікували безпліддя, закликали талан, шукали скарби і навіть літали.

Мандрагора. Сіамські близнюки

100х100 см

полотно, акрил

Нам видалось неправильним розділяти чоловічий і жіночий корені, тому наша Мандрагора – це сіамські близнюки. Ця напіврослина-напівсутність сплітається корінням і листям, і вже ніколи не зможе розімкнути обіймів. Тут і гармонійна єдність двох начал, і холодна важкість очікування. Адже на світанку чи на заході, за допомогою чаклуна чи відьми – Мандрагорі доведеться полишити землю і лише раз прокричати свою останню пісню.

Ця картина – центральна в нашому саді.

Кінь

Образ коня завжди асоціюється із силою, молодістю, грацією. Його подумки прив’язують до поняття влади, мужності, родючості. Коні перебувають у постійному русі, возять богів, людей, коштовну ношу – й ніколи не зупиняються перепочити. Тому в давнину їх зображували як символ циклічності розвитку світу. У захопленні міццю і стрункою фігурою витривалої тварини людина нечасто зазирає їй в очі й питає себе, про що її думки і звідки в її погляді стільки смутку.

У деяких культурах кінь був заупокійною твариною, що перевозила померлого до іншого світу. Так пара коней, білий і чорний, означає життя і смерть. Наш диптих із двох рівнозначних частин – теж своєрідний когнітивний дисонанс, розбіжність, швидкоплинність і задзеркалля.

Кінь білий

60х60 см

полотно, олія

Ця картина, як і її антипод із диптиха, покликана занурити свого глядача в низку складних сплетінь: життя і смерть, бажане і дійсне, реальне і уявне. Череп коня у центрі композиції нагадує людині про минущість буття, хоч сам не є при цьому пасивним об’єктом споглядання. Його, цілком реального і відчутного, розміщено на тлі намальованого містечка. На контрасті з очевидним символом смерті місто й саме набуває нових рис. З одного боку, наскрізь проступає його вигаданість, а отже – лише уявна доступність, з другого – порівняно з мертвими, холодними рисами вогники вікон видаються теплішими і ніби запрошують мерщій зігрітися біля вогнища. Дві крихкі пушинки кульбабки, що витають і над затишною вигадкою, і над похмурою реальністю, нагадують глядачеві про швидкоплинність його власного життя.

Кінь чорний

60х60 см

полотно, олія

Як білий кінь ніколи не зможе опинитися у присмерковому місті, так і чорний – живий і сповнений сили молодості, – не більше, ніж картина, йому не дістати реального яблука. Видимість прийдешньої насолоди – лише ілюзія, як і всі задоволення – марні.

Можливо, це наша свідомість помилково наділяє двох коней бажаннями? Адже насправді білому коневі вже давно немає діла ні до справжніх, ні до намальованих будинків, а чорний кінь – картина, яка нізащо не прийме запрошення на трапезу.

Ламедвовники

Є на Землі, і завжди були, тридцять шість праведників, призначення яких – духовно виправдовувати існування світу перед Богом. Це ламедвовники. Вони дуже бідні, скромні й тихі. Жоден з них не знає ні про свою місію, ні про своїх поплічників на цьому шляху. Варто людині раптом дізнатися, що вона ламедвовник, вона одразу ж помирає, і її місце посідає інший, де б він не був і скільки б йому не було років.

Цю хвилюючу легенду єврейської містичної традиції неможливо довести. Тим не менше, у неї хочеться вірити, адже вона дарує надію на спасіння нашого світу. На чиї плечі покладено тягар – або ж дар – спасіння людства? Це може бути ваш сусід, ваш ворог, зрештою, ви самі.

Якщо ламедвовників тридцять шість, то суфійський кутб завжди один на весь світ. Через це кутба часто називали «полюсом часу». Він володіє таємними знаннями і уособлює певного посередника між людьми і Богом. Нам здається, яким би не було міфічне число праведників, віра в їхню присутність не дасть опустити руки і занепасти духом.

Ламедвовники לוצַדִּיקִים

100х60 см

полотно, олія

Вирішальним моментом у долі ламедвовників нам видається незнання. Вони самі не відають, хто вони, але якщо з якоїсь причини їхня кількість – тридцять шість – зміниться, то світ припинить існування. Ми показали «ковчег» праведників, на яких тримається світ. Тим самим хотілося б натякнути, що це лише картинка, а які вони насправді, не знає ніхто, і відчуття того, що в кожній людині поруч може бути спасіння світу, не має полишати нас ні на мить.

  Кутб قطب

60х60 см

полотно, олія

До думки, що є якісь люди, на яких «усе тримається», дійшли не лише євреї, а й араби (здавалося б, вічні суперники й непримиренні вороги). І ті, й інші розуміють, що для балансу потрібні сутності, які є не зовсім людьми.

Було б непогано, щоб у кожного народу, незалежно від релігії, були подібні персонажі. Баланс сил у Всесвіті потребує постійного виправдання нашої глупоти й недосконалості світу людей. Тому 36+1 примирюються в нашому проекті й рятують людство разом.

Песиголовець

Кінокефали, псоглавці, песиголовці – вигадані люди з головами собак, вовків, шакалів чи гієн. Згадки про них трапляються в індійських, перських, єгипетських, китайських та зулуських авторів. Області, відмічені як «населені псоглавцями», були на середньовічних мапах.

Згідно свідчень, хоча го́лови у них були собачі, тіла песиголовці мали цілком людиноподібні. Вони користувалися інструментами і зброєю, а також носили одяг, що дало можливість середньовічним теологам стверджувати, що душа в них є, адже сором – це результат дарованої Господом душі.

Антропоморфні пси, здається, ніколи не лишали людину байдужою, взяти хоча б інші історії: про Анубіса з головою собаки, лікантропію, святого Христофора. Існує навіть надзвичайна закарпатська казка про трьох братів, які потрапили в полон до страхітливого песиголовця.

Масяголовець

60х100 см

полотно, олія

Це найприємніша для нас робота, оскільки вона прямо пов’язана з дитячими переживаннями, з доброю апокрифічною історією про святого Христофора, яка може викликати тільки усмішку.

Прототипом нашого песиголовця став один із членів родини. Це наш незвичний і розумний песик, який вигадав чимало звичок, ігор, власних ритуалів. Один із її фетишів – бублики. Вона колекціонує їх за розміром і видом, вміє рахувати свої «скарби». Мася настільки людяна, що ми вирішили включити її в число персоналій нашого саду.

Лабiринт

100х100

полотно, акрил

Лабiринт i Мiнотавр

100х100

полотно, олiя

Серед численних трактувань поняття «лабіринт» найближчою нам, напевне, є ідея життєвого шляху людини й дороги до пізнання.

Вигини, схожі на орнамент, самі навівають думки про танець життя, повороти, падіння і злети. Потрапивши сюди, людина може зустріти страшного Мінотавра, а може й сама ним стати. І геть невідомо, чи знайде вона вихід. А що як вся ця плутанина і є її домом? І прикро, і чудово, що в кожного – свій лабіринт і монстр, якого потрібно перемогти. Вихід же доступний лише самій людині, ніхто інший не прокладе їй маршрут.

Лабіринт у вигляді штрих-коду – наш власний, у ньому ми помиляємося і здобуваємо перемоги. А от його страхітливий хазяїн – Мінотавр – радше символ, ніж чудовисько в буквальному сенсі – нещасливий, та все ж небезпечний від самотності. Він –дзеркало.

Не секрет, що найважче перемогти монстра в собі. Несподівані повороти на шляху до нескінченності – лише спосіб удосконалення. Так хочеться у це вірити.

Як це часто трапляється, на допомогу звитяжцеві приходить прекрасна супутниця. Про це – доволі лаконічна центральна частина триптиха «Нитка Аріадни». Тут, поки герой не ступив на шлях пізнання, нитка обнадійливо довга. Але попереду… Утім, люди завжди сподіваються на краще й попереду напевно самі відкриття, перемоги і кохання.

Уроборос

60х60

полотно, олiя

Уроборос– символ нескінченності й вічного переродження. Таємничий, дещо зловісний символ, який людство постійно приміряє на себе, описуючи кола по спіральних витках історії. Циклічність самознищення змія поступається відродженню в нових висотах духу. Ця давня символіка існувала майже в усіх народів світу і є прообразом китайського інь і ян. Нам видається, що вона є хорошою причиною для оптимізму. Адже скільки б не тривав темний період, світлий обов’язково настане!

Медуза

60х60

полотно, олія

Охоронниця, повелителька, стражниця. Її зображення, незважаючи на негативне тлумачення образу, досі популярні, і люди часто їхвикористовують. Все ж у позитивному, захисному значенні.

А що сама Медуза? Якими були її почуття? Про що вона думала, чого прагнула? Чи була рада своєму небезпечному дару? Про це замовчують усі варіанти міфів про цю жінку. Але вже те, що вона була жінкою, наводить нас на думку про її душевну тендітність і, як не парадоксально, – беззахисність. Вона кохала і була коханою. А вже потім якісь герої за завданнями якихось царів… А вона стала матір’ю крилатого Пегаса, про що точно мають пам’ятати поети і письменники. Звичайно ж,Медузапородилаі небезпечних створінь, але чого ж ви хотіли від розгніваної жінки? І причину вона мала.

А ми все ж таки хочемо, щоб ви побачили насамперед беззахисність і жіночність самої захисниці.

Про авторів:

Рута Коршунова народилася в 1974 році в Ірпені.
Мистецтвом цікавилася з раннього віку, і мріяла стати професійним живописцем. Тривалий час працювала в рекламній та дизайнерській галузі. І лише три роки тому життєві обставини   дозволили повернутися до традиційного живопису і до дитячої мрії.
Малює в реалістичній манері, концентруючись на натюрморти і предмети побуту, як правило, олійними фарбами.

Інокентій Коршунов народився в 1970 році в Одесі.
Закінчив художнє училище імені М. Грекова в Одесі.  Працює у багатьох художніх жанрах. Його роботи в скульптурі, живописі, графіці, книжковій ілюстрації та навіть у цифровому мистецтві перебувають під впливом любові до епохи Відродження. Інокентій віддає перевагу роботі в реалістичній манері, вивчаючи різні середовища.

Співпрацює, як ілюстратор з видавництвами “Абабагаламага” та “Зелений пес”.
Картини знаходяться в приватних колекціях по всій Україні, в Європі і в усьому світі.