Анонс
Художники
Виставки
Події
Відео
Преса
Наша Крамниця
Головна » Преса

Крим та інші зникомі світи Володимира Пінігіна

Крим та інші зникомі світи Володимира Пінігіна

«Острів втраченої надії» — це, звісно, про Крим. Львівський графік, уродженець Санкт-Петербурга Володимир Пінігін творив цю та інші роботи своїх кримських серій у 80-х роках минулого століття. На цих його філігранних зображеннях дмуть вітри, блукають фантастичні істоти-монстри, навколо — руїни й хаос. Драматично-фантастичний фактаж, що формує романтичний образ.

Такі перегуки з теперішньою долею втраченого наразі для України Криму спокушають говорити про містичний пророчий дар в художника. Як і про те, що він свого часу передбачив чорнобильську аварію (на початку 1986 року створив серію робіт «Передчуття катастроф»). Але навіть якщо абстрагуватися від такої провидницької концепції, ці великоформатні графічні роботи вражають актуальними перегуками й силою образів за одним із втрачених світів.

Експоновані на виставці «Рік без генія» в галереї «Зелена канапа» твори сконцентрували в собі не один втрачений чи зникомий світи всесвіту Володимира Пінігіна. Як-от зниклий «Світ інків» чи «Дволикого Сфінкса». А водночас і світ особистості самого художника. Доброго психолога й знавця людей, який любив спілкуватися й аналізував-пізнавав своїх співрозмовників. Інтелектуала-мислителя, що бачив красу світу навколо й умів насолоджуватися буднями та святами. Який не втрачав мудрості й мужності, попри все.

11 жовтня мине рік від часу смерті Володимира Пінігіна. Експозиція «Рік без генія», відкрита до річниці від дня його народження (21 вересня 1941 року), триватиме до 9 жовтня. Художник готувався до виставки в цій залі ще за свого життя, тепер її підготувала родина митця. Окрім графіки (колажі 70-х, акварелі, літографії 70-80-х, офорти, монотипії 90-х, рисунки 2000-х років), в галереї демонструють анімаційні ролики з персонажами його робіт, а також продають футболки з принтами образів його (не)втрачених світів.

«Рік без генія» — один із кроків до того, щоб світ Володимира Пінігіна не став для нас втраченим. Принаймні світ його творчості. Бо те, чим він жив, що його тішило й гнітило в останні роки, конфлікти, про які волів не говорити публічно, нерозуміння з боку інших, самотність та іноді ізольованість уже тепер належить до тих зникомих, невидимих світів. Як і простір його кімнати, наповнений музикою, книжками, картинами, колажами та незримою присутністю його дружини Лідії Бусалаєвої, за якою сумував і першу персональну виставку творів якої підготував у «Галереї Гері Боумена» через рік після її смерті.

Світом великої пристрасті Володимира Пінігіна була фантастика: свого часу він прославився як ілюстратор творів Жуля Верна, Герберта Уеллса, Рея Бредбері («Вино з кульбаб» і «Марсіанські хроніки»), Кліффорда Саймака, Станіслава Лема, Олександра Бєляєва, Карела Чапека та інших. «Я завжди створював щось надреальне. Те, чого не існує. Щоб наша лінива, незацікавлена людина нарешті здогадалася, що є світ, якого не існує, — розповідав художник свого часу «Ратуші». — Бо для чого художник? Щоб показати людині: от ти ходиш, дивишся на все довкола банальне, спокійне, гроші заробляєш. А може, щось там ще є, в іншому світі…». Один з образів, з яким художник ідентифікував себе і який тепер розмістили на футболках задля популяризації творів митця, — образ Летючого голландця: «Я — людина на кораблику. Штурман «Летючого голландця». Нікого нема, а я стою і обертаю штурвал. Нема кока, рому, сигар. Нема ні вітрил, ні мотора. Але корабель пливе. І гавань десь є… Але не володію здатністю зупинити його, кинути якір…».

Володимир Пінігін не вважав себе представником львівської графіки. Казав, що як художник почався в Санкт-Петербурзі. Ходив у музеї, вивчав оригінали робіт. Це була його школа, там заклався фундамент, до якого потім долучилися європейські впливи. Починав із живопису, який ішов паралельно з рисунком. Потім у нього сформувалася домінанта, і вибрав графіку. Казав, що графіку обирають освічені люди. Тим часом публіка дуже часто надає перевагу вітальному живопису. «Графіка тому чорно-біла, бо вона драматична. Не можна, коли такий «чудовий» світ, літати як метелик-баттерфляй і робити вигляд, що все чудово… Якщо людина має драматичний характер, вона дуже обережно використовує колір, — міркував художник. — Але й у графіці є багато попси, яка йде від безкультур’я, від малого запасу інтелекту. Аби лиш продати. Не чіпайте того ні очима, ні головою, і не купуйте цього, і не даруйте нікому».

«Колись я жив богемним життям, а тепер уже кілька десятків років — самітник. Бо шкода часу. Життя коротке. Можна не встигнути всього зробити. Ми ж не знаємо, що маємо встигнути», — говорив Володимир Пінігін. З останнього, що він встиг, — дві знакові в контексті меморіальності експозиції роботи 2015 року, що завершують експозицію в «Зеленій канапі», — «Фантастична графіка Володимира Пінігіна» (афіша з виставки, що не відбулася) і робота з серії «Прощання»…

Наталя ДУДКО