Анонс
Художники
Виставки
Архів подій
Відео
Публікації в пресі
Наша Крамниця
Головна » Виставки

“Стіна” Роман Бончук. живопис. 21/07- 9/08/2015

“Стіна” Роман Бончук. живопис. 21/07- 9/08/2015

 

Проект “Стіна” виник достатньо давно й прийняв певного розмаїття. Будь-яку справу варто розтягувати в просторі, за принципом “повільно-повільно”: для уникнення зайвого поту та ремісництва. Стіна споконвіку була формою захисту та відокремлення, стіна може бути ментальною, сакральною, мета-фізичною, цегляною, молекулярною (є думка, що рак на сьогодні є імунною стіною, що захищає нас від злоякісного вірусу), мовна стіна тощо. Можна вважати вибудову стіни фортечної як варіанту просторового компромісу, що також є архетипом “сповільнення” катаклізму, конфлікту чи бодай війни…

Моє особисте знайомство із Стіною виникло десь два роки назад, коли я працював в мальовничому Криму, вигадуючи “анатомії доктора Фороса” й розуміючи, що вигадана мною ж таки (і не мною) філософія смерті є неабияким зіллям та ліком в протидії навколишньому абсурду та хаосу. Абсурд з цього речення доведеться писати з великої літери. Для мене особисто усвідомлення та розмежування Абсурду та бунту відбулось так років 15 назад, коли я закінчував восьмий клас й тихенько поцуплював з бібліотеки мого Вчителя праці Сартра та Камю. Жадібно зачитувався літературою, хоча мій Вчитель потім мені впевнено сказав: “Вам всім хочеться драми: її вичерпали Рембрандт, Достоєвський ну і,звісно, Камю”.

Я віддавав перевагу творам Кафки, хоча й він став для мене не переконливим з певних причин. Французи полюбляють прозорість й кришталевість не тільки думок й застанов. Витонченість “Незворотності” в кіно з ликом Солітера чи, до прикладу, моїх улюблених “Мучениць” (“martyns”) із сертифікатом святості – зараз таки для мене абсурд, а абсурдне, бо максимально наближене до реальності. Не варто мислити 2-д категоріями – є небезпека захворіти. От і сам Камю полюбляв грати в футбол й захворів туберкульозом, й сусід його за принципами розмірковування, Ясперс, теж мучився бронхами (але це вже недолік часу та кармічність простору). Прообраз подвійного страждання???

Можливо, до того ж можна отримати в десятеро більше дозування муками й стражданнями: до прикладу, мучитись від відсутності сенсу, від слабості організму, від важкого дитинства, від відсутності любові чи реалізації – це соціальні інфекції й, на жаль, передаються генетично. Ось, до прикладу, словами Пегі можна окреслити, що “колишня жертва й собі стала катом, але, цікава деталь, катом, що точно відтворює риси свого колишнього мучителя”. Ну із вищезгаданим солітером сумнівів жодних щодо соціального абсурду, а от, до прикладу, спіральність виникнення таких кретинів як Каллігула, Нерон чи бодай якийсь доктор-зло. Хоча й тут формула спрацьовує: у Каллігули батько Тіберій (відтворював “сад перевертнів”), ну а тупість другого не варто обговорювати.

До чого я це відтворюю, для того, щоб зрозуміти, що життя є боротьба, а коли боротьба втрачає сенс – автоматично стає Абсурдом; а абсурду можна протидіяти тільки Бунтом, а прояв у найкращій формі самого бунту – це, звісно, Стіна.

Подеколи будь-кого з присутніх на Землі відвідує думка чи розуміння нонсенсу самого перебування та  обмеженості самого життєдайного струму. Тут не варто складати руки. Варто продовжувати пошук, йти на жертви – хто шукає, той нічого не знаходить, бо Пустеля безкінечна й голодна. Абсурд найбільше присутній там, де немає сакрального… Де відсутнє вірування, де немає любові й молитви – в цьому варіанті християнський світ дає багато, й дає можливість спокійної смерті, й спокійного народження.

Постійно боротись важко – скелет не з заліза й мозок не невичерпний, хоча все можна обміряти, все можна модифікувати – людина сама себе знищує своїми рецептурами так званого щастя й нещастя.

Самоусвідомлення смерті – є найбільш потужним в розвитку самого індивідуума чи монади, називаймо як бажаємо… Суть  в тому, що кінцева зупинка – смерть й суттєвими є форма, як з нею зустрітись, в якому вбранні та з яким поглядом. Бажано – без боргів… Хоча і їх спишуть нанівець. Як протидіяти Абсурду – будувати Стіну. Якщо не виходить будувати – ставайте Акторами (рецептура К’єркєгора). До речі, самому К’єркєгору й інакшого виходу не було, бути відвертим атеїстом, називаючи “Віру – просто малодушшям”, це дійсно його проблема й нікого іншого.

Стіна має бути збудована при житті, вона і залишиться після життя у формі проформи конкретного індивідуума або у формі надмогильної плити – і нічого смішного в цьому немає – хіба замовити кремацію й за окрему плату згодувати себе водоростям в океані.

Як прожити абсурдній людині в абсурдному світі? Добрезне запитання. Є стратегії та міркування:  відмовитись від пошуку (стати, до прикладу, таксистом чи м’ясником), по-друге, вбити себе (неабиякий прояв сили та волі), стати актором (головне не заграватись) чи монахом: все життя нести Світло й Істину. Нести Світло, як у стрічці Тарковського “Ностальгія” – нести свічку в тумані до кінця чи стати ангелом істини й захищати її мечем. Знову ж таки, тектологія Кастанеди згадується. Стіна.

Будуймо Стіну – нічого страшного: чим більший біля неї сміттярка – тим вища стіна. Це сказав, здається, Ейнштейн, а потім і доктор Фройд.

За Стіною тихо та спокійно.

Стіна є Межею й Маркером і нульовим вектором… й джерелом.

Стіна..

З повагою Р. Бончук

Біографічна довідка:

Роман Бончук народився 1980 року в Івано Франківську. Приватно навчався живопису у В. Чернявського.

1999 року навчався в Гарвардському Університеті (історико-літературний факультет, історія української літератури 20 ст.). Підставою для навчання була публікація збірки оповідань Романа “48 кімнат маєтку”.

2000 рік – Прикарпатський державний Університет (дизайн інтер’єру).

Автор близько 20-ти персональних виставок в Івано-Франківську, Києві (Мистецький Арсенал, галерея “Ра”, Посольсьво Франції, Національна Спілка Художників та ін.); а також за кордоном: в Німеччині, Польщі, Великобританії , зокрема в бібліотеці Гарвардського університету.

Професійно займається дизайном та живописом.