Анонс
Художники
Виставки
Архів подій
Відео
Публікації в пресі
Наша Крамниця
Головна » Публікації в пресі

Ольга Турецька: «Скло – це весело!»

Ольга Турецька: «Скло – це весело!»

автор: Наталка Космолінська

http://zbruc.eu/node/24249

П’ятдесят років тому найкращим подарунком зі Львова була ваза гутного скла – авторства художників знаменитої на весь Радянський Союз Львівської експериментальної кераміко-скульптурної фабрики Художнього фонду УРСР. А на початку ’90-х Львів, (і це в тих умовах першого етапу розвалу союзу і перших кроків становлення незалежності!) кілька разів ставав майданчиком Міжнародного симпозіуму гутного скла. Тоді найкращі художники скла з цілого світу приїжджали поекспериментувати на очах у враженої львівської публіки, а на підсумкові виставки творів учасників симпозіуму годі було проштовхатися. На жаль, сьогодні зірковий час львівської гути – в минулому. На місці дивним чином збанкрутілої десять років тому фабрики має постати новобудова з підземним паркінгом та офісними центрами, а наразі територія перетворилась на «сталкерівську зону». Про нові симпозіуми не чути, єдина працююча гутна пічка міста – при кафедрі скла Львівської Національної Академії Мистецтв – весь час під загрозою відключення газу, а студенти по закінченні спеціальності «художнє скло» подаються у графічні дизайнери чи у вільне малярство. Випускниками цієї кафедри є нині успішні і відомі Сергій Савченко, Анна Атоян, Денис Струк, Романа Романишин…

Тому так тішить, що Ольга Турецька, теж випускниця кафедри художнього скла, не тільки не спокусилася популярністю живопису і не полишила скло, але й винайшла авторський спосіб виходу зі складної ситуації. Немає можливості працювати з гутою, спробуємо ф’юзинг! (Технологія ф’юзингу, тобто спікання спеціального скла при температурі 650-900 градусів, відома ще з часів древнього Єгипту. На відміну від вітража скло при ф’юзінгу не обтяжене металевою сіткою, воно може бути опуклим, мати кілька шарів та, відповідно, неймовірно цікаву гаму кольорів та відтінків). Спершу Оля робила крихітні різнокольорові фігурки – веселі, дзвінкі, по дитячому виразні – дрібний «теплий» сувенір зі Львова. Але вони швидко почали рости і в об’ємі, і в креативі. З’явились складніші композиції, зворушливі «мультикові» звірятка-янголятка, іграшкові кам’янички старого Львова, казкові світильники, а під минулорічне Різдво раптом – дві складнофігурні вітрини у Львові й Одесі… Теперішня виставка у галереї «Зелена канапа» остаточно затвердила існування у Львові креативного художника скла з оригінальною манерою і своїм власним, дбайливо облаштованим, «віконечком» у різнокольоровий світ скла, світла і позитивних історій.

На відкритті виставки в “Зеленій канапі”

– Я все розумію – вся родина (мама, тато, брат) – художники, але ж ніхто з них склом не займається. Отже, звідки скло у твоєму житті?

– Ясно, що в такому оточенні я з дитинства багато малювала: тато робив якісь проекти, мама завжди з пензлем, і я собі щось збоку пробувала повторювати, якісь журнали «видавала-малювала»… Питання, чи я піду в мистецьку сферу, якось не стояло. Займалась я суто  живописом, і думала, що буду й далі працювати в живописі. В коледжі ім. І.Труша я закінчила розпис. А коли вже в Академії постало питання: куди поступати, вибрала художнє скло – мені було цікаво, що то, як то?

– Але ж там є ця знаменита кафедра монументального живопису?

– Я подивилась, який в них напрямок і зрозуміла, що то – не моє. Там все дуже ахроматичне, а я завжди захоплювалась кольором, у мене улюблені художники – голландці, доба Відродження, Ван Ейк, всі ці насичені кольори, вишукані нюанси… Тож до монументального живопису у мене якось душа не лягла. На склі було цікаво вчитись, ми робили різні завдання з гути, пічка, майстри… На останньому курсі у мене народився син, тому моя дипломна називалась «Дитячі історії». Це була серія творів на дитячі теми, яка поєднувала і гуту, і ф’юзинг, і вітражні елементи… Після захисту диплому я пороздавала всі свої матеріали (бо ми все самі купували) з тим, що більше до скла не вертаюсь. Бо це важко. Але коли вже після диплому сиділа вдома з дитиною, якраз почало з’являтись багато позитивних відгуків на мою роботу, бо мій брат десь в Інтернеті виставив фото, хтось побачив, зацікавився, попросив щось подібне зробити на замовлення… І так потроху, потроху я почала знову займатись склом.

– Власне, що склом же ж не можна займатись потихеньку час від часу. Треба купити матеріали, а вони недешеві, орендувати пічку… Скло – дуже затратне мистецтво.

– Склоріз у мене був, а замовлення спершу були невеличкі, тому я спершу трохи того купила, потім – трохи того, і так якось набрався об’єм матеріалів… А от пічки муфельної своєї не маю дотепер. Бо вони дуже дорогі, і, до того ж, вимагають певних умов: треба забезпечити якісну проводку, яка буде витримувати оці навантаження напруги, щоб нічого не згоріло. А зараз у мене майстерня в старому будинку, проводка там не дуже надійна, тому пічку я туди поставити не зможу. Своя пічка – в планах. Паралельно я ще почала проводити майстер-класи з дітьми. І це все теж надихнуло.

– Перші фігурки були крихітні, потім з’явились більшенькі, потім ви почали їх комбінувати, з’явились такі веселі різнокольорові скляні будиночки, а тепер ви представили таки великі композиції – це вже повноцінний скло-живопис.

–  Я весь час шукала хід, як можна скло експонувати. Тут та складність, що коли робиш великі спікання, вони дуже крихкі і в зберіганні, і в транспортуванні, і в експонуванні. І пічка має обмеження, більше певного розміру не зробиш. Тож я спробувала «збірну конструкцію», тобто почала склеювати окремі елементи в більші композиції. Перші такі роботи я зробила три роки тому. Це в нас тоді була сімейна виставка – ми цілою своєю мистецькою родиною їздили на мамину батьківщину до Кіровограда. Після цього ми поїхали з цією виставкою в Одесу, а потім – до Києва.

– Оці «дитячі сюжети»: з зайчиками, котиками, морквочками… робота з дітьми підказує, ви ж і зараз продовжуєте свої майстер-класи?

–  Чим моя голова зайнята, то в склі і з’являється. Я ж весь час в тому «варюся», заняття з дітьми майже щодня. А ще дуже люблю дитячі книжки, багато їх купую для колекції, з кожної поїздки привожу. Тож ці образи при мені наразі постійно. Але, можливо, після цієї виставки з’явиться і щось інше, пейзаж, наприклад.

– Ви розповідали, що їздили з виставкою до США. А до того були у Венеції. І як воно в світі з авторським склом зараз?

– Минулого року мені вдалося відвідати Венецію якраз під час Бієнале. Мала можливість побачити і класичне венеційське скло, і сучасні композиції зі скла. А оце в квітні їздила до Нью-Йорку, брала участь у ART-EXPO. І дуже хотіла поїхати в знаменитий музей скла Corning Museum of Glass. Він дуже розрекламований, і справедливо: там все дуже гарно заекспоновано, дуже технологічно якісне скло, і автори у своїх роботах якраз мають можливість це акцентувати – оцю дуже високу технологічність процесу. Твори захоплюють оптикою, спецефектами, чистотою кольорів… Якість скла там бездоганна.

– У нас немає ані таких майстерень, ані умов, щоби робити таке супер-скло. Але тільки технології для творчості замало.  

– Невідомо коли ми будемо мати такі умови роботи. Але я була розчарована. Якихось особливо цікавих творчих ідей, креативних рішень поза демонстрацією можливостей сучасних технологій побачила дуже мало. Вони там в Америці працюють зі склом суто як з матеріалом. А у нас більше працюють з образами. Для мене скло – це засіб вираження моїх ідей і емоцій. Це настільки багатогранний матеріал, з ним можна робити неймовірні речі. Але скло потребує відповідних технічних умов. І через то, що я їх не мала, винайшла отаку манеру. Тут придалося те, що багато займалась живописом, і мозаїкою, і вітражем.

– Ще одна окрема ділянка вашої творчості, яку, на жаль, мало хто зауважив наразі, бо ж їх до виставкового залу не привезеш – це ваші вітрини. Тобто, оті масштабні багатофігурні скляні композиції у вітринах «Майстерні карамелі» в Одесі і різдвяна вітрина у Львові.

– Це дуже цікавий проект. Карамель дуже схожа зі склом, цукерки такі ж прозорі, лискучі, і сам Бог велів це використати. При їх виготовленні, до речі, використовують техніку «венеційської нитки», який придумали у стародавній Венеції для скла. І нашим завданням у цих вітринах було створити зі скла максимальну ілюзію льодяника. Щоби діти думали, що ця вітрина – зі справжніх цукерок. Багато хто так і думає. Це переваги техніки фьюзінгу. На відміну від вітражу він немає швів пайки, всі кути загладжені, всі елементи прозорі, блискучі…

Різдвяна вітрина авторства Ольги Турецької в Одесі

– Ви сказали «нашим завданням». Отже, ви не одна це робили?

– Це була командна робота, було задіяно багато різних людей. Тому що це масштабна об’ємно-просторова композиція. В Одесі дуже велика вітрина – два з половиною метри в ширину, три – в висоту, все це оформлення ще повинно було світитися і рухатися. Треба було зробити основу, потрібен був електрик, щоби це все підсвітити, інженери-конструктори, щоби придумати, як це все урухомити. Там є величезний корабель, з вітрилами, у нього на передньому плані рухаються хвилі, риби, біля замку їздить поїзд, каруселі гойдаються, світло міняється…. Тож без технічної групи тут ніяк. Але якщо йдеться про кількість художників в проекті, то я там одна. Зараз ми плануємо ще зробити подібні вітрини в Києві. І мене це дуже тішить, що культура вітрин у нас зрушилася з мертвої крапки.

– А от колись до війни у Львові все це було. На вітрини цукерні Залевського на Академічній збігалося дивитися все місто. І не тільки діти, але й дорослі.

– Я побачила, що у Львові власники вже починають над цим задумуватися, як подати, як зацікавити потенційного покупця. Але нам ще багато потрібно надолужувати у цій ділянці. Наприклад, в Нью-Йорку над вітринами знаменитих брендів працюють найкращі художники і дизайнери. Це дуже престижно – зробити вітрину. А до Різдва вітрини перетворюються на  феєрію. І в Європі, і в Англії, і в Сполучених Штатах існує безліч конкурсів на кращу вітрину. Я б хотіла, щоби у нас мистецтво дизайну вітрин теж увійшло в моду. Бо коли один зробив, інший на нього подивився і собі зробив ще краще, тоді з’являється здорова конкуренція. Зі скла, до речі, не тільки цукеркові вітрини можна робити. Ідей багато.

Різдвяна вітрина авторства Ольги Турецької, Львів

– А як би ти бачила перспективи розвитку художнього скла у Львові?

– Хотілося б зберегти традицію львівського художнього скла. Тут було стільки хороших художників, коли працювала знаменита Кераміко-скульптурна фабрика. Їх твори – це вже новітній антикваріат. Хотілося б, щоби у художників скла були умови працювати. І щоби була галерея, яка б представляла львівське сучасне авторське скло. От у Стрийському парку, наприклад, є закинута оранжерея. У мене була колись ідея її відновити і зробити там галерею скла. Пов’язати екзотичний настрій цих рослин з творами зі скла. Це ж суцільне скляне приміщення, воно з усіх боків просвічується, і експонувати там скло було б дуже цікаво. Але це потребує великих коштів.

Різдвяна вітрина авторства Ольги Турецької, Одеса

– Зараз у Львові на площі Ринок працює галерея Щось цікаве / Something interesting. Вони оце тепер недавно задекларували, що будуть займатись суто склом.

– Там студенти виставляються, і це добре. Щоправда, вони більше працюють з прозорим склом, і роботи у них дуже графічні. А у мене все дуже кольорове. Хоча в житті я схильна до певної меланхолії, можу стратити настрій і впасти в нерви через якісь побутові проблеми, але в творчості це ніколи не видно. Коли я працюю, навколо мене інший світ. Можливо, це вплив творчості Хундертвасера, я його дуже любила в дитинстві. Коли під час навчання треба було робити копію вітражу, то я якраз його вітраж копіювала. Він досі у мене вдома, я дуже його люблю, там такий спектр кольорів, він мене завжди притягував.